Геноцид вірмен і голокост: деякі питання тотожності та особливостей

Ігор Щупак

У статті запропоновано компаративний аналіз геноциду вірмен та Голокосту. Зважаючи на безпрецедентний характер Голокосту, він має багато спільних рис з вірменською трагедією. На думку єврейських істориків, саме геноцид вірмен є типологічно найбільш близькою до Голокосту подією. Тому уроки цих двох геноцидів є універсальними уроками історії, які має усвідомити людство для убезпечення повторення подібних трагедій з будь-якою спільнотою в наші часи.

Ключові слова: геноцид, Голокост, геноцид вірмен, Османська імперія, молодотурки, антисемітизм, нацизм, ідеологія, безпрецедентне явище, універсальні уроки історії.

  1. До питання про геноцид як явище новітньої історії.

Вся людська історія супроводжується війнами та масовими вбивствами. Але новітня доба породила найжахливіше явище – геноцид.

Автором концепції геноциду був Рафаель Лемкін, відомий польський науковець-правник єврейського походження. Саме його подвижницька наукова та суспільна діяльність мала результатом Конвенцію ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього, ухвалену Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році[1]. Людський та науковий інтерес Р. Лемкіна до злочинів проти людства сформувався у нього ще під час навчання. Велике враження справило на тодішнього юнака вбивство в 1921 році Талаата-паші, одного з турецьких керівників, відповідальних за масові вбивства вірменів. «Лемкін вважав вчинок вірменського студента Согомона Тейлеряна справедливим покаранням за злочин турецьких державних діячів. Проте він шкодував, що не існує міжнародного законодавства та відповідної судової системи покарання правопорушників, винуватців масових вбивств. Тоді Рафаель Лемкін почав працювати над створенням таких законів»[2].

Визначаючи сутність антилюдського злочину, Р. Лемкін спочатку вживав термін «варварство», під яким він розумів «акти нищення, спрямовані проти етнічних, релігійних чи соціальних груп, незалежно від мотивації»[3]. Згодом Р. Лемкін сформулював поняття «геноцид», що увійшло до словників як найтяжчий злочин проти людства.

Важливо підкреслити, що геноцид є продуктом ХХ століття. «Немає жодного вагомого історичного дослідження, в якому б розглядалися геноциди до двадцятого століття», – зауважує провідний дослідник геноцидів та Голокосту Єхуда Бауер[4].

Ми вважаємо, що відмінними рисами геноциду новітньої доби є, по-перше, ідеологічне «обґрунтування» винищення певної людської спільноти. По-друге, масове вбивство холоднокровно планувалося злочинною політичною владою. По-третє, саме новітні технологічні досягнення ХХ століття та високий рівень суспільної організації дозволили створити спеціальну «машину смерті», яка стала системною та вбивчо ефективною.

Страшним «класичним» прикладом геноциду став вірменський геноцид, який справив величезне враження на людську спільноту. Відомий англійський історик Арнольд Тойнбі згадував «жах масового вбивства турецьких вірмен в Османській імперії в 1896 році, здійсненого за підбурювання… Абдул-Хаміда ІІ. Та цей факт геноциду виглядає аматорським та неефективним у порівнянні з більш успішною спробою знищити вірмен – підданих Османської імперії, спробою, здійсненою під час Першої світової війни, в 1915 році, післяхамідовським режимом Комітету «Єднання і Прогресу», в якому головними злочинцями були Талаат і Енвер. Друга світова війна супроводжувалась нацистським геноцидом по відношенню до євреїв як у Німеччині, так і в інших європейських країнах, тимчасово захоплених та окупованих німецькими збройними силами. Оскільки загальний рівень, як технологічний, так і організаційний, у нацистській Німеччині був значно вищим, ніж в Туреччині часів Комітету «Єдності і Прогресу», то німецький геноцид європейських євреїв виявився ще більш ефективним, ніж турецький геноцид вірмен»[5].

Тут ми підходимо до визначення сутності двох геноцидів та спроби порівняльного аналізу геноциду вірмен з Голокостом.

 

  1. «Універсальність» та «безпрецедентність» Голокосту.

На сьогодні Голокост є одним із найкраще досліджених явищ європейської історії – і з огляду на виявлені та опубліковані історичні документи, спогади, і з огляду на наявну історичну літературу. Важливо зауважити також гостроту суспільного сприйняття історії Голокосту, яка є важливою складовою історичної пам’яті в Західній Європі[6], та останнім часом поступово усвідомлюється як невід’ємна частина контексту історії України.

Згідно з одним із поширених тлумачень, Голокост, або Катастрофа (від англ. holocaust, з давньогрецької λοκαύστος – «всеспалення») – «загибель значної частини єврейського населення Європи (близько 6 мільйонів чоловік) внаслідок організованого знищення євреїв нацистами та їх посібниками у Німеччині та на захоплених нею територіях у 1939–1945 рр. (в нацистській фразеології – «остаточне вирішення єврейського питання»)»[7]. Це визначення відповідає, зокрема, контексту Декларації Міжнародного форуму з Голокосту в Стокгольмі (січень 2000 р.), де підкреслювались масштаби трагедії, яку «довелося пережити єврейському населенню»[8].

Голокост є водночас універсальним і безпрецедентним історичним явищем[9]. «Універсальність Голокосту полягає в тому, що тотальному знищенню підлягали мільйони людей тільки тому, що вони народилися євреями (як в інших випадках національних геноцидів – вірменами, або греками, або асирійцями та ін.). Універсальність – в масштабах трагедії, як і загибель мільйонів українців під час Голодомору… Універсальність – у запланованості та послідовній, систематичній організації масових вбивств, які виправдовуються людиноненависницькою ідеологією»[10]. Ця «універсальність» поєднує геноцидальну сутність Голокосту та геноциду вірмен.

Але, водночас, Голокост є безпрецедентним явищем. Вперше в історії найважливішим елементом державної політики великої світової держави – Німеччини – стала політика тотального фізичного винищення цілого народу – євреїв. Антисемітизм (поряд з ідеєю світового панування) став ідеологічним стрижнем гітлерівського режиму навіть попри ту шкоду, якої він завдавав економіці нацистської Німеччини та боєздатності її армії. «Непрагматичний характер геноциду євреїв, – пише Є. Бауер, – є одним із елементів, що відокремлює його від інших геноцидів. Сукупність інших елементів виявилася у бажанні знищити кожного окремого єврея, визначеного як такого, нацистами…»[11]. Ці та інші риси геноциду щодо євреїв визначають характер Голокосту (Шоа): «Голокост був не унікальним. Він був безпрецедентним, геноцидом, подібного якому ніколи не було»[12].

Серед багатьох інших дослідників особливий характер Голокосту в єврейській історії відзначає відомий американський історик Майкл Беренбаум. «Голокост, – пише він, – безпрецедентна подія в єврейській історії; його не можна вважати просто ще одним виявом традиційного антисемітизму»[13]. І далі вчений наводить чотири основні чинники, що визначають безпрецедентність Голокосту.

  1. Попередні прояви антисемітизму були епізодичними, нетривалими й неузаконеними «і мали, скоріше, релігійне, ніж біологічне підґрунтя. (Тобто євреїв убивали через їхні переконання чи діяльність; існувала можливість заради спасіння змінити віру або емігрувати.) Натомість нацизм був невблаганним; упродовж дванадцяти років знищення єврейського народу було пріоритетним завданням для німців (виділено мною. – І.Щ.). Потяги, які могли використовуватися для доправлення солдатів на фронт або для транспортування в тил поранених військових, надавалися для відправлення євреїв на смерть»[14].
  2. Безпрецедентно великими були територіальні межі переслідувань євреїв, що охопили всю Європу – від центральної Росії до Іспанії.
  3. Геноцид щодо євреїв здійснювався в межах нацистського законодавства: «Переслідування євреїв і їхнє винищення становили політику держави, задля якої пускалися в хід усі важелі влади»[15].
  4. Найважливішою відмінною особливістю Голокосту М. Беренбаум вважає наступне: «…Євреїв убивали не через їхню ментальну відмінність, не через їхню діяльність чи спосіб вірування, але через сам факт їхнього існування – до знищення належали всі євреї, а не просто єврейська душа»[16]. – Отже, ані зміна віросповідання, ані лояльність до нацистів, економічна або політична «корисність» для Рейху, ані інші чинники та дії не могли змінити вироку, винесеному єврею за фактом його походження – народження євреєм. Така філософія справді виглядала як «новий порядок» – такий, що був невідомим тисячолітній людській цивілізації та перевертав догори дригом її основи.

Ці та інші особливості Голокосту дозволили відомому українському історику Ярославу Грицаку охарактеризувати Голокост як «класичний, або ідеальний геноцид» – з точки зору ідеологічної підготовки знищення євреїв та механізму його реалізації тощо. Проте безпрецедентний характер Голокосту, як визначають це вищезгадані та інші історики, не виключає його типологічної подібності до геноциду вірмен, на чому треба зупинитись окремо.

  1. Геноцид вірмен та Голокост: єврейський погляд на тотожність та особливості.

Традиційним визначенням геноциду вірмен вважають фізичне винищення та депортацію без умов для виживання, здійснене в 1915 р. турками на прикордонні з Османською імперією. У спільній Декларації від 24 травня 1915 р. Велика Британія, Франція і Росія, тодішні союзники, визнали масові вбивства вірмен злочином проти людства[17].

Великий вплив на перебіг подій спричинили війни: відповідно, Перша світова – на час геноциду вірмен, та підготовка й розв’язання Другої світової – під час Голокосту. Посилання на війну використовують деякі «заперечувальники» двох геноцидів як «обґрунтування» масових вбивств мирних людей умовами воєнного часу. Проте ці ідеї не витримують жодної наукової критики.

Важливо згадати соціально-політичні чинники, за яких існували вірмени на початку ХХ століття та євреї до першої половини 1940-х років. На думку Ханни Арендт, євреї «більше за інших потребували захисту (у чому з ними надаються до порівняння лише вірмени (підкреслено мною – І.Щ.))» і являли собою меншини, «чиї інтереси могли захистити тільки міжнародні гарантії»[18].

Вірмени в Туреччині, євреї в Німеччині та в окупованих нею країнах були і національними меншинами, і релігійними (відповідно – в мусульманському та християнському оточенні). І вірменам, і євреям висувалися звинувачення у «нелояльності» до держави, на теренах якої вони жили протягом століть. Ці закиди мали переконати національну-етнічну більшість відповідно Туреччини та Німеччини у необхідності насильства до визначених жертв.

Крайній націоналізм та шовінізм створювали сприятливу атмосферу для насильства. Єхуда Бауер пише: «Відіграли свою роль розчарування через втрати Оттоманської імперії в Європі і крайній націоналізм, що з’явився внаслідок цього. В ролі підбурювачів та організаторів убивств виступила інтелігенція, яка дісталася влади. Вона скористалася воєнною ситуацією і задля здійснення масового вбивства вдалася до послуг найпримітивніших за рівнем свого розвитку прошарків суспільства та кримінальних елементів, пройнятих садистськими інстинктами, пожадливістю та хтивістю. Релігійні чинники… певною мірою слугували мотивуванням для втілення державної політики. Однак самі молодотурки дотримувалися… антирелігійних поглядів. Згодом турецькі апологети стверджували, що різанина виникла внаслідок вірменського повстання або ж його загрози. Це вочевидь не відповідає дійсності…»[19].

Спільними особливостями геноциду вірмен та Голокосту стало використання технологічних досягнень для здійснення масових вбивств. «Різанину було сплановано центральними органами, – продовжує Є. Бауер, – а для її здійснення використовувалися сучасні технології (телеграф, транспортування військ залізницею, найновіші засоби пропаганди та дезінформації, передові бюрократичні процедури)… Аналогії з Голокостом надто очевидні і не потребують пояснення»[20].

Є й певні відмінності двох трагедій. Передусім, організатори геноциду вірмен оголосили про своє рішення «нести на своїх плечах тавро ганьби, що могло б заплямувати Оттоманську історію». Вони розглядали вбивство вірмен як вчинок в інтересах турецького народу, але водночас розуміли, що вбивство не може бути виправдане посиланням на національні інтереси, і взяли на себе відповідальність за те, що, на їхній погляд, важко було виправдати.

Це принципово відрізняється від настанов нацистів щодо «остаточного вирішення єврейського питання». Один з нацистських вождів Гіммлер під час відомої промови 4 жовтня 1943 року, говорячи про «винищення єврейського народу», назвав цей факт «сторінкою слави, якої ніколи не було й не буде в нашій історії». Убивство єврейського супротивника було для нацистів моральним обов’язком, а не, як у вірменському випадку, «практичною необхідністю», яка суперечила нормам, прийнятим навіть організаторами вбивства.

Крім того, у творах турецьких політичних лідерів не було розроблено антивірменської ідеології, і вірмен не вважали загальною загрозою. Нацисти ж вбачали в євреях чи не головну проблему світової історії, від розв’язання котрої, мовляв, залежало майбутнє людства; якщо міжнародному єврейству не буде завдано поразки, це призвело б, на думку нацистських ідеологів, до загибелі людської цивілізації.

І ще один важливий чинник. Під час різанини вірмени могли врятуватися, якщо їм вдавалося втекти на територію, яку контролювали російські війська, або знайти притулок у будь-якій європейській країні, де їм ніщо не загрожувало. Деяких вірменських жінок вивозили родичі; дітей викрадали й виховували як турків; окремих залишили в селах; у Стамбулі та Ізмірі відносно велику кількість вірменів було залишено живими, головним чином, завдяки близькості іноземних представників. Нарешті, вірменин міг врятувати життя, якщо приймав іслам…

Втім, найголовніше під час спроб компаративного аналізу геноцидів – не відійти від морального виміру людських трагедій, не піддатись «змаганню віктимності» та з’ясуванню невимірюваної міри важкості втрат.

У цьому контексті дозволимо собі досить розлогу цитату з роботи вже згадуваного історика Майкла Беренбаума: «Дослідження аналогій між вірменським геноцидом і Голокостом дозволяють виокремити кілька висновків, що є ключовими для моральних уроків Голокосту. Приміром, Гітлер скористався байдужістю, виявленою світом до страждань вірмен, як приводом, аби примусити замовкнути опозицію своєму кабінетові та отримати дозвіл на вирішення на свій розсуд питання про знищення євреїв, не боячись постійних негативних наслідків. Якщо наша мета полягає в тому, аби донести до нащадків, що пам’ять про Голокост може унеможливити майбутню катастрофу, яка стосуватиметься не лише євреїв, але й інших народів, то чи потрібно шукати прецедент, доречніший за вірменський? Так само плідні наслідки може дати дослідження впливу Генрі Моргентау (старшого) – американського посла в Туреччині часів вірменської різанини на свого сина й тезка – мужнього міністра фінансів, який надав президенту Рузвельту неспростовні докази бездіяльності американців, якщо не співучасті, у справі винищення європейського єврейства. Єврейські бійці опору в Бялистоці нагадують Месудаг – вірменське повстання в ім’я свободи й честі»[21].

Отже, єврейські історики вважають геноцид вірмен найбільш близьким до Голокосту явищем. Тому уроки геноциду вірмен та Голокосту є універсальними уроками історії, які має усвідомити людство для убезпечення повторення подібних трагедій з будь-якою спільнотою в наші часи.

За умов радикалізації певних суспільних рухів та загострення регіональних конфліктів, посилення авторитарних і тоталітарних тенденцій у деяких країнах та відкритої агресії, жертвою якої стала сьогодні Україна, нехтування уроками історії ставить під сумнів продовження людської історії як такої.

 

 

Igor Shchupak

 

The armenian genocide and the holocaust: some issues of common and particular features

 

Thе article deals with comparative study of the Armenian Genocide and the Holocaust. Although the Holocaust was unprecedented phenomenon in the history, it has many common typological features with the Armenian tragedy. According to Jewish historians, the Armenian Genocide is the most similar to the Holocaust occurrent. Therefore, the lessons of these two genocides are universal lessons of history that humankind must realize in order to prevent the recurrence of such tragedies with any community in our time.

[1] Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. ООН; Конвенція, Міжнародний документ від 09.12.1948. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_155.

[2] Лемкін Р. Радянський геноцид в Україні (стаття 28 мовами) / Р. Лемкін / Ред. Сербин Р., упорядн. Стасюк О. – К.: Майстерня книги, 2009. – C. 21 – 22.

[3] Див.: Lemkin R. Actes de la Conférence Internationale pour l’Unification du Droit Pénal. – Paris, A. Pedone, 1935. Cited in Ryszard Szawlowski, op. cit. – Pp. 114–115.

[4] Бауер Є. Голокост у світовому та європейському контексті / Є. Бауер // Проблеми історії Голокосту: науковий журнал. – Вип. № 4. – Дніпропетровськ : Всеукраїнський центр вивчення Голокосту «Ткума», 2007. – С. 14.

[5] Тойнби А. Дж. Пережитое / А. Дж. Тойнби // Тойнби А. Дж. Цивилизация перед судом истории. – М.: Прогресс – Культура; С.-Пб.: Ювента, 1995. – С. 357.

[6] Портнов А. Історична пам’ять як інструмент масової політики. Розмови про історію. Частина 2 / А. Портнов, Д. Дуцик, Ю. Рубан. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?istorichna_pamyat_yak_instrument_masovoyi_politiki_rozmovi_pro_istoriyu_chastina_2&objectId=1248657.

[7] Щупак І. Я. Голокост в Україні: Пошуки відповідей на питання історії / І. Я. Щупак. – Дніпропетровськ : Центр «Ткума», 2005. – С. 89.

[8] Declaration of the Stockholm International Forum on the Holocaust (January 2000). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.holocausttaskforce.org/about-the-itf/stockholm-declaration.html?lang=en.

[9] Щупак І. Я. Трагедія євреїв України / І. Я. Щупак // Національне питання в Україні ХХ – початку ХХІ ст.: історичні нариси / Під ред. Литвин В. М., Боряк Г. В., Смолій В. А. та ін. – К.: Ніка-Центр, 2012.– С. 403.

[10] Щупак І. Я. Голокост в Україні… – С. 91.

[11] Бауер Є. Голокост у світовому та європейському контексті… – С. 11.

[12] Там само. – С. 12.

[13] Беренбаум М. Унікальність і загальність Голокосту / М. Беренбаум // Поза межами розуміння: богослови та філософи про Голокост / Під ред. Рот Дж. К., Беренбаум М. – К.: Дух і Літера, 2009. – С. 161.

[14] Там само. – С. 162.

[15] Там само. – С. 162.

[16] Там само. – С. 162.

[17] Онуфрів М. Голодомори й інші геноциди в контексті міжнародного права / М. Онуфрів. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/12/21/104618/.

[18] Арендт Х. Джерела тоталітаризму / Х. Арендт / Пер. з англ. – К.: Дух і Літера, 2005. –С. 339.

[19] Бауер Є. Місце Голокосту в сучасній історії / Є. Бауер // Поза межами розуміння… – С. 72.

[20] Там само. – С. 72–73.

[21] Беренбаум М. Унікальність і загальність Голокосту… – С. 164.

Комментирование запрещено