Внесок Ярослава Дашкевича у розвиток академічного вірменознавства в Україні (за збірником «Вірменія і Україна»)

Оксана Василюк

Анотація: Відомий український сходознавець Ярослав Романович Дашкевич (1926-2010) багато і плідно працював на ниві вірменознавства. Кількість його публікацій, виданих за майже 50 років зацікавлення цією темою перевищує сотню позицій. У 2001 році він відібрав свої іншомовні статті, які свого часу друкувалися в престижних часописах «Revue des Йtudes Armйniennes» («Огляд вірменських студій»), «Ural-Altaische Jahrbьcher» («Уральсько-алтайський щорічник»), «Harvard Ukrainian Studies» («Гарвардські українознавчі студії») , «Rocznik Orientalistyczny» («Сходознавчий щорічник») та видав їх у великому збірнику «Вірменія і Україна».

Ключові слова: Ярослав Дашкевич, Вірменія, вірменознавство, Україна.

 

Коли мова заходить про вірменознавчі студії в Україні, науковцем, ім’я якого, зазвичай, згадується в першу чергу, є Ярослав Романович Дашкевич (1926-2010). Кількість його публікацій, виданих за майже 50 років зацікавлення цією темою перевищує сотню позицій. Всі вони різні за обсягом і значенням (це і монографії, і статті, і доповіді, і рецензії, і відгуки), але майже всі вони розкривають раніше невідомі сторінки історії двох народів — вірменського та українського.

Як пише сам Ярослав Романович, почалися його вірменознавчі студії незвично — в таборі Пєсчлагу біля Караганди в Казахстані. Хоча своє зацікавлення Сходом він виніс ще з батьківського дому, розширити практичні знання йому довелося вже в ув’язненні радянських таборів, де як зазначає, з ним були люди 102 національностей. Значна вірменська «колонія» бараку відкрила йому мову, культуру, життя свого народу. «Страдницька історія Вірменії, її стародавня, дуже самобутня культура, талановитість народу, закоханість у пам’ятки архітектури, писемності, мова, дуже відмінна від сусідніх, — все це захоплювало чимраз більше. Та й багатовікові зв’язки між Вірменією та Руссю-Україною, поселення вірменів на українських землях у ХІ-ХХ ст., їх роль у торгівлі зі Сходом, значення для розвитку мистецького ремесла та мистецтва в цілому — з чим я знайомився крок за кроком — поступово перевели мене зі сфери емоційних переживань на рейки науково-дослідницької праці», — писав він пізніше[1].

Після звільнення Ярослав Дашкевич мав змогу повернутися до Львова, але не позбавився прискіпливої уваги певних структур. В ті часи така увага обмежувала коло наукових зацікавлень. Тому захоплення вірменістикою дало молодому науковцю ще одну перевагу — можливість займатися вивченням історії України через дослідження україно-вірменських зв’язків, уникаючи при цьому «настирливого москвоцентризму».

1960 року в єреванському «Историко-филологическом журнале» побачила світ його перша стаття на цю тему — «Иван Гануш как исследователь языка западноукраинских армян». Згодом з’явилися й інші публікації, в тому числі  «Армянские колонии на Украине в источниках и литературе
XV-XIX веков: (Историографический очерк)». Цю монографію 1963 року він зміг захистити як кандидатську дисертацію в Інституті історії Вірменської РСР, що звичайно не могло статися за тих обставин в Україні. Ярослава Романовича навіть запрошували працювати у Вірменії, бо фактично на той час він залишився без роботи. Але не склалося. Однак своїх вірменознавчих студій не полишав і надалі, хоча друкуватися в Радянському Союзі ставало все проблематичніше.

В нагоді стала численна вірменська світова діаспора, представники якої завжди намагалися підтримувати дослідження своєї історії та культури. Ще 1963 року через Єреван науковець отримав пропозицію публікуватися в престижному паризькому виданні «Revue des Йtudes Armйniennes» («Огляд вірменських студій»). Цей часопис був заснований ще 1920 року за ініціативи Фредеріка Масьєра та Антуана Мейє, а у 1964 році за фінансової підтримки фонду Галуста Гюльбенкяна започатковано його «Nouvelle Serie» («Нову серію») Ґайком Берберяном та Емілем Бенвеністом. Пізніше журнал очолювали теж відомі науковці Жорж Дюмезіль та Сірарпі Тер-Нерсесян.

Домомагала з публікаціями й українська діаспора. Відомий український сходознавець Омелян Йосипович Пріцак, на той час професор Гарвардського університету та директор Українського наукового інституту в Гарварді, друкував вірменознавчі статті Дашкевича в знаних наукових журналах, головним редактором яких був — «Ural-Altaische Jahrbьcher» («Уральсько-алтайський щорічник») та «Harvard Ukrainian Studies» («Гарвардські українознавчі студії»). Особисте знайомство з польським тюркологом Едвардом Триярським, головним редактором «Rocznik Orientalistyczny» («Сходознавчий щорічник»), теж сприяло публікаціям, часто спільним. Бо, звичайно, в ті часи легально передати свої наукові праці на Захід для оприлюднення було практично неможливо, особливо для людини, що перебувала під негласним наглядом. Тому тільки завдяки щирій та безкорисливій допомозі багатьох людей, дуже цікаві та самобутні роботи з вірменістики Ярослава Дашкевича побачили світ у 1960-1980-х роках.

Але праці, що публікувалися в європейскій та американській науковій пресі залишилися майже невідомі для українських дослідників, хоча, на думку автора, не втратили своєї актуальності й в подальші роки. Тому Ярослав Романович відібрав найбільш змістовні, на його думку, статті та рецензії тих часів в окрему збірку. Видання «Вірменія і Україна» з’явилося друком 2001 року. Як зазначає автор у вступі «Замість передмови», він не робив ніяких змін та доповнень, навіть якщо з сьогоднішньої точки зору щось би виклав інакше[2].

Перша робота, вміщена в збірник – велика  стаття «Les йtudes armйniennes en Ukraine aux XIX et XX siиcles»[3] («Вірменістичні дослідження в Україні у ХІХ-ХХ ст.»), яку Ярослав Дашкевич починає з перших згадок про вірмен в Русі-Україні ще з VIII-X ст., тобто до монголо-татарського нашестя. Однак зазначає, що лише з ХІХ ст. можна говорити про появу спеціальних студій в українській історіографії, присвячених дослідженню вірменських колоній в Україні. Автор перелічує відомих на той час дослідників (М. Бантиш-Каменський, В. Антонович, І. Шараневич, О. Партицький, І. Линниченко, М. Доронович), роботи яких присвячені вірменській тематиці. Починаючи з
1920-х рр. з’явилося більше спеціалізованих праць, що торкалися окремих сфер. Так, історію вірменського мистецтва вивчала О. Нікольська, етнологію – А. Кримський, а вірмено-кипцацьку мову – Т. Грунін. Львівський дослідник Б. Януш вивчав вірменське мистецтво, склав велику бібліографію до теми, а також багато років прагнув відкрити Вірменський музей у Львові. В. Геринович, М. Голубець, П. Холодний, В. Піщанський також взяли участь у розвитку вірменознавства. Значний сплеск в дослідженнях відбувся в 60-ті роки ХХ ст., коли вони охопили всі періоди україно-вірменських контактів, зокрема, завдяки трьом науковим сесіям, присвяченим минулому вірмен України. Питання історії, культури, мовознавства розглядалися в роботах І. Крип’якевича, М. Брайчевського, В. Грабовецького, Я. Ісаєвича, Д. Мишка, Н. Кривоніс, Ф. Шевченка, С. Білецького, В. Кульчицького, й самого Я. Дашкевича. В цілому, констатує Ярослав Романович, на той час багато раніше маловідомих документів, фактів, подій, стали широкодоступними[4].

Наступна публікація «Traduction du chapitre sur la religion des Armйniens de Johan. Lasici»[5] («Переклад розділу про релігію вірмен Йоганна Ласіцького») складається з двох частин — власне з латинського тексту оригіналу Йоганна Ласицького та його перекладу французькою мовою. Трохи далі в збірнику вміщено статтю Ярослава Дашкевича «J. Lasicki et son essai “De religione Armeniorum”»[6] («Й. Ласіцький та його нарис “De religione Armeniorum”»), в якій подаються розлогіші відомості про Йоганна (Яна) Ласіцького. Текст нарису «Про релігію вірмен» польського історика Яна Ласіцького (1534 — після 1599) датують невдовзі після 1574 р. Опублікований він вже був після смерті автора в 1715 р. в Базелі швейцарським теологом
Й.-Я. Ґрассером, який до того ж скоротив його та відредагував. Нарис протестанта за вірою Яна Ласіцького є чи не найпершою розповіддю про вірмен в Україні та їхні релігійні відносини наприкінці XVІ ст. В ньому він викладає різні відомості, зібрані як з писемних, так і усних джерел[7].

В статті «Kipchak Acts of the Armenian Law Court at Kamenetz Podolsk (1559-1567) as a Cultural and Historical Monument»[8] («Кипчацькі акти вірменського суду в Кам’янці-Подільському (1559-1567) як культурна та історична пам’ятка») розглядається декілька тем, зокрема, про роль кам’янецьких вірмен у торгівлі між Сходом і Заходом; про значення вірмено-кипчацьких актів як історичного і юридичного джерела та про вплив української мови на вірмено-кипчацьку. Всі ці дослідження базуються на протоколах Вірменського суду в Кам’янці-Подільському (де для вірменської колонії діяв окремий судовий кодекс) за 1559-1567 рр. Наприкінці 1920 – на початку 30-х рр. протоколи були опрацьовані під керівництвом Агатангела Кримського київським тюркологом Тимофієм Груніним. Він був переконаний, що записи в книзі велися половецькою мовою, що надає текстам значення надзвичайно важливого лінгвістичного джерела, оскільки сама мова тюркська, але написана вірменською графікою, зникає зі вжитку наприкінці XVII – на початку XVІІІ ст. До того ж судово-адміністративна книга, з якою працював Т. Грунін, безслідно зникла під час Другої світової війни. Ярослав Дашкевич досліджує значення цих документів для вивчення вірменської колонії у Кам’янці-Подільському[9].

Цій же тематиці присвячено ще кілька статей збірника більш пізнього періоду, зокрема «“La Chronique de Pologne” — un monument armйno-kiptchak de la premiиre moitiй du XVI»[10] («“Хроніка Польщі” – вірмено-кипчацька пам’ятка з першої половини XVI ст.»), «La Chronique de Venise»[11] («Венеціанська хроніка»), «Who are Armeno-Kipchaks? (On the Ethnical Substrate of Armenian Colonies in the Ukraine)»[12] («Хто вони – вірмено-кипчаки? (Про етнічний субстрат вірменських колоній в Україні»). І якщо перші дві публікації, зроблені спільно з Едвардом Триярським присвячені двом літописам – критичному виданню «Хроніки Польщі» (фактично послідовність польських королів до 1529 р.) та книзі з випадковою назвою «Венеціанська хроніка (в якій подані події, що головно відбувалися у Львові та на Поділлі, а також у Польщі, Молдавії, Туреччині у 1492-1536 рр.), являють собою більше джерело для вивчення вірмено-кипчацької мови[13]. То третя стаття аналізує теорію, що з’явилася серед тюркологів у 1970-х рр., згідно якої розповсюджувалася думка про те, що у вірменських колоніях в Україні проживали насправді не вірмени, а тюрки-половці, які у ХІІІ ст. прийняли християнство за вірменським обрядом, зберігаючи при цьому свою кипчацьку (половецьку) мову. Поступово ця мова, яка перейшла на вірменську графіку, почала вживатися у всіх сферах життя – побуті, літературі, судочинстві. Ярослав Дашкевич полемізує з авторами теорії, вважаючи, що з урахуванням даніх антропонімії, антропології, вивченням рівня національноїх свідомості поселенців, їхнього походження, мовних відносин, релігійного та культурного обличчя колоній, а також панівної в них соціальної організації свідчить, що в умовах тюркізованого Криму місцеві вірмени засвоїли татарську мову у варіанті близькому до мови Codex Cumanicus’а (XVI ст.) та прінесли її з собою в Україну[14].

В публікації «A. Lubelczyk et ses livres sur les Armйniens ukrainiens»[15] («А. Любельчик та його книжки про українських вірмен») досліджуються роботи львівського римо-католицького каноніка Анджея Любельчика. Він жив у XVІ ст. та написав дві книжки про релігійну практику українських вірмен – «Хрещення вірмен» (Краків, 1544) та «Літургія або богослуження вірменського обряду» (Краків, 1549). Обидва нариси подають відносно достовірні відомості про релігійне життя вірмен періоду Реформації та свідчать про зацікавлення релігійними проблемами різних конфесій в ті часи. Я. Дашкевич зазначає, що їхнє значення як важливого джерела для історії церкви було важливим як у минулі століття, так і до наших днів. В статті подаються фрагменти з оригінальних видань латиною[16].

Дві великі статті «Sur la question des relations armйno-ukrainiennes au XVII siиcle»[17] («До питання про вірменсько-українські відносини у XVII ст.») та «Armenians in the Ukraine at the Time of Hetman Bohdan Xmel’nyc’kyj (1648-1657)»[18] («Вірмени в України в часи Богдана Хмельницького (1648-1657)») присвячено надзвичайно важливим та актуальним на тот момент питанням – взаєминам двох народів під час визвольної війни 1648 р. та ставленню до унії вірменської та католицької церков. В середовищі вірменських колоній питання унії з Римом було тісно пов’язано з питанням ставлення до подій в Україні часів Богдана Хмельницького. Несприйняття більшістю вірмен думки про об’єднання з католицькою церквою, яку вони асоціювали з подальшою полонізацією, в свою чергу викликало негативне ставлення поляків. Вірменське населення чинило опір насильницькому запровадженню унії та залишалося вірним Ечміадзінському престолу, тим самим створюючи більш сприятливі умови для українського повстання. Взагалі, контатує Ярослав Романович, значна частина вірменського населення ставилася прихильно до української сторони, і лише багата купецька верхівка дотримувалася польської орієнтації. Але проукраїнські симпатії в більшості все ж переважали, що, в тому числі, полегшувало становище в Україні, оскільки проривало економічну блокаду, шляхом налагодження торговельних зв’язків. Джерела підтверждують, що вірмени України відігравали певну роль в політичних та військових подіях періоду визвольної війни XVII ст.[19]

Спробі скласти повний каталог вірменських колоній, що існували на українських етнічних землях у XI-XVIII ст. присвячено статтю «L’йtablissement des Armйniens en Ukraine pendаnt les XI-XVIII siиcles»[20] («Розселення вірмен в Україні протягом XI-XVIII ст.»). На основі численних архівних джерел в роботі подається перелік колоній за алфавітом та назвами міст, в яких вони були розташовані. Також додані короткі нариси про окремі колонії, характер їхнього самоврядування, наявність церковних адміністрацій. тощо Звернено увагу на датування виникнення та зникнення поселень, міграційні процеси. Ярослав Дашкевич робить висновок про велику рухливість вірмен, викликану не тількі зовнішніми факторами, але й під впливом економічних змін, відповідно до професійної структури населення[21].

Попередню публікацію доповнює стаття «Materiaux pour l’histoire des colonies armйniennes en Ukraine, se trouvant dans les bibliothиques de Cracovie et de Wroclaw»[22] («Матеріали для історії вірменських колоній в Україні в бібліотеках Кракова та Вроцлава») написана за результатами пошуків у рукописних відділах бібліотек у Кракові та Вроцлаві. Вперше до наукового обігу було введено книги для запису адміністративніх, судових і фінансових справ, законодавчі акти, матеріали сфрагістичного, геральдичного та антропонімічного характеру, наукові праці вірменських та польських істориків, що стосувалися історії вірменських колоній, а також вірменські рукописи й архівні джерела XV-XX ст. В публікації подано перелік усіх знайдених матеріалів, до того ж всередині статті автор розмістив свою публікацію «Le quartier armйnien de Kamenetz-Podolsk sur les gravures du XVII siиcle»[23] («Вірменський квартал Кам’янця-Подільського на гравюрах XVII ст.»), яка ілюструє за допомогою репродукцій з гравюр XVII ст. проживання вірмен в Кам’янці-Подільському[24].

Історію поселення вірмен у столиці Київської держави від середини ІХ до XVII ст. зроблено спробу розкрити в кількох публікаціях – «Les Armйniens а Kiev (jusqu’а 1240). Premiиre partie»[25], «Les Armйniens а Kiev (jusqu’а 1240). Deuxiиme partie»[26] («Вірмени в Кієві (до 1240 р.). Перша та друга частини»), «Les Armйniens а Kiev (de la deuxiиme moitiй du XIII au XVII siиcle)»[27] («Вірмени в Кієви(від другої половини ХІІІ до XVII ст.»). Перші дві публікації охоплюють період від середини ІХ ст. до 1240 р. (тобто ще до монголо-татарської навали), третя – пізніші часи. Ярослав Дашкевич своїми статтями розвінчує деякі міфи, легенди та фальсифіковані документи, що виникли та циркулювали суспільством в пізніші часи. В той же час автор вважає можливим контакти між вірменською верхівкою та київським князем у 854-855 рр., що були викликані арабською навалою в Закавказзя. Він також погоджується, що першою достовірною звісткою, яка засвідчує наявність вірменської колонії у Києві (80-90 рр. ХІ ст.), можна вважати «Послання Полікарпа до Акиндина». Як є достовірними листи і послання митрополітів Йоана І, Никифора І, ігумена Києво-Печерського монастиря Феодосія кінця ХІ – середини ХІІ ст., в яких згадуються вірмени на Русі. Не оминув він і розгляду цікавого факту про перебування вірменських єпископів в Ісландії, що мандрували в ХІ ст. через Київ шляхом «з варяг в греки», вважаючи його ймовірним. Пізніше ця тема була розвинена ним в статті «Les Armйniens en Islande (XI siиcle)»[28] («Вірмени в Ісландії (ХІ ст.)»), де на основі ісландських джерел доводиться можливість такої подорожі, приблизно в проміжок між 1056 і 1066 рр., коли вірменська церква проводила широку місійну діяльність[29].

Дуже цікавими видаються публікації Ярослава Дашкевича, присвячені Сімеону дпір Легаці: «Simeon dpir Lehac’i. Qui est-il?»[30] («Сімон дпір Легаці. Хто він?») та «The second voyage de Simйon de Pologne et Orient et les questions relatives a l’йtude ultйrieure de son hйritage littйraire»[31] («Друга подорож Сімеона з Польщі на Схід та питання дальшого дослідження його литературної спадщини»). В статтях на основі документів з Центрального державного історичного архіву, м. Львів періоду 1628-1639 рр. проведено ідентифікацію вірменського мемуариста Сімеона дпір Легаці з дяком-клериком та вчителем Симоном Мартиросовичем. Перша стаття присвячена львівському періоду його життя, друга – можливій повторній подорожі на Схід у період 1632-1636 рр., коли відомості про нього відсутні в львівських документах[32].

У своєму збірнику Ярослав Дашкевич розмістив ще багато цікавих рецензій на вірменознавчі роботи вірменських, польських, австрійських, угорських науковців, які не завжди позитивні, але завжди демонструють високу ерудованість та обізнаність в проблемі їхнього автора. Всі вони допомагають нам глибше пізнати та зрозуміти наших багатовікових сусідів – вірмен України.

Матеріали цих статей та рецензій Ярославу Романовичу Дашкевичу іноді щастило друкувати і на батьківщині, зокрема у Вірменії. Але зібрані в одному виданні, вони складають цілісну картину багаторічної копіткої праці. Недарма наукова громадськість високо оцінила збірник «Вірменія і Україна», нагородивши його автора академічною премією Агатангела Кримського.

 

 

Oksana Vasylyuk

 

Yaroslav Dashkevych’s contribution to the development of Academic Armenian Studies in Ukraine (on the basis of «Armenia and Ukraine»)

 

Yaroslav Dashkevych, a well-known Ukrainian orientalist, fruitfully worked in the field of Armenian studies. During 50 years of his activity he produced more than 100 publications. In 2001 he selected the articles, published in such prestigious journals, as «Revue des Йtudes Armйniennes», «Ural-Altaische Jahrbьcher», «Harvard Ukrainian Studies», «Rocznik Orientalistyczny» and published them in a big collection of articles «Armenia and Ukraine».

 

Key words: Yaroslav Dashkevych, Armenia, Armenia Studies, Ukraine.

[1] Дашкевич Ярослав. Вірменія і Україна. — Львів—Нью-Йорк, 2001. — С. VI.

[2] Дашкевич Ярослав. Вірменія і Україна. — Львів—Нью-Йорк, 2001. — С. Х-ХІ.

[3] Dachkйvytch Y. Les йtudes armйniennes en Ukraine aux XIX et XX siиcles // Revue des Йtudes Armйniennes. Nouvelle serie. Paris, 1964. — T. 1. P. 389-411.

[4] Дашкевич Ярослав. Вірменія і Україна. — Львів—Нью-Йорк, 2001. — С. 3-25, 715.

[5] Dachkйvytch Y. Traduction du chapitre sur la religion des Armйniens de Johan. Lasici / Traduit par le P.Ch. Mercier // Revue des Йtudes Armйniennes. Nouvelle serie. Paris, 1964. — T. 1. P. XLII-XLV.

[6] Dachkйvytch Y. Lasicki et son essai “De religione Armeniorum” // Revue des Йtudes Armйniennes. Nouvelle serie. 1965. — T. 2. P. 383-384.

[7] Дашкевич Ярослав. Вірменія і Україна. — Львів—Нью-Йорк, 2001. — С. 26-32, 65-66, 716-718.

[8] Dashkevitch Ya.R. Kipchak Acts of the Armenian Law Court at Kamenetz Podolsk (1559-1567) as a Cultural and Historical Monument // Ural-Altaische Jahrbьcher. Wiesbaden, 1965. — Bd. 36. H. 3-4. S. 292-310.

[9] Дашкевич Ярослав. Вірменія і Україна. — Львів—Нью-Йорк, 2001. — С. 33-51, 716.

[10] Dachkйvytch Yaroslav R., Tryjarski Edward. “La Chronique de Pologne” — un monument armйno-kiptchak de la premiиre moitiй du XVI // Rocznik Orientalistyczny. — Warszawa, 1982. — T. 42, z. 1. — S. 5-26.

[11] Dachkйvych Yaroslav R.,Tryjarski Edward. “La Chronique de Venise” // Rocznik Orientalistyczny. — Warszawa, 1989. — T. 46, z. 1. — S. 5-62, [20].

[12] Dachkevytch Y.R. Who are Armeno-Kipchaks? (On the Ethnical Substrate of Armenian Colonies in the Ukraine) // Revue des Йtudes Armйniennes. Nouvelle serie. 1982. — T. 16. P. 357-416.

[13] Дашкевич Ярослав. Вірменія і Україна. — Львів—Нью-Йорк, 2001. — С. 398-419, 534-611, 726, 728.

[14] Дашкевич Ярослав. Вірменія і Україна. — Львів—Нью-Йорк, 2001. — С. 420-479, 726.

[15] Dachkevytch Ya. A. Lubelczyk et ses livres sur les Armйniens ukrainiens // Revue des Йtudes Armйniennes. Nouvelle serie. 1965. — T. 2. P. 375-381.

[16] Дашкевич Ярослав. Вірменія і Україна. — Львів—Нью-Йорк, 2001. — С. 52-64, 717.

[17] Dachkevytch Ya. Sur la question des relations armйno-ukrainiennes au XVII siиcle // Revue des Йtudes Armйniennes. Nouvelle serie. 1967. — T. 4. P. 261-296.

[18] Dashkevich Yaroslav. Armenians in the Ukraine at the Time of Hetman Bohdan Xmel’nyc’kyj (1648-1657) // Harvard Ukrainian Studies. — Cambridge, Mass., 1979-1980. — Vol. 3-4. — P. 166-188.

[19] Дашкевич Ярослав. Вірменія і Україна. — Львів—Нью-Йорк, 2001. — С. 67-102, 361-383, 718, 724.

[20] Dachkevytch Ya. L’йtablissement des Armйniens en Ukraine pendsnt les XI-XVIII siиcles // Revue des Йtudes Armйniennes. Nouvelle serie. 1968. — T. 6. P. 355-371.

[21] Дашкевич Ярослав. Вірменія і Україна. — Львів—Нью-Йорк, 2001. — С. 103-141, 719.

[22] Dachkevytch Ya. Materiaux pour l’histoire des colonies armйniennes en Ukraine, se trouvant dans les bibliothиques de Cracovie et de Wroclaw // Revue des Йtudes Armйniennes. Nouvelle serie. 1970. — T. 7. P. 451-465.

[23] Dachkevytch Ya. Le quartier armйnien de Kamenetz-Podolsk sur les gravures du XVII siиcle // Revue des Йtudes Armйniennes. Nouvelle serie. Paris, 1970. — T. 7. P. 465-471.

[24] Дашкевич Ярослав. Вірменія і Україна. — Львів—Нью-Йорк, 2001. — С. 159-188, 720-721.

[25] Dachkevytch Ya. Les Armйniens а Kiev (jusqu’а 1240). Premiиre partie // Revue des Йtudes Armйniennes. Nouvelle serie. 1973-1974. — T. 10. P. 305-358.

[26] Dachkevytch Ya. Les Armйniens а Kiev (jusqu’а 1240). Deuxiиme partie // Revue des Йtudes Armйniennes. Nouvelle serie. 1975-1976. — T. 11. P. 323-375.

[27] Dachkevytch Ya. Les Armйniens а Kiev (de la deuxiиme moitiй du XIII au XVII siиcle) // Armenian Studies. Йtudes armйniennes. In memoriam Haig Berbйrian. Lisboa,1986. P. 185-214.

[28] Dachkevytch Ya. Les Armйniens en Islande (XI siиcle) // Revue des Йtudes Armйniennes. Nouvelle serie. 1986-1987. — T. 20. P. 321-336.

[29] Дашкевич Ярослав. Вірменія і Україна. — Львів—Нью-Йорк, 2001. — С. 229-335, 513-528, 722, 723, 728.

[30] Dachkevytch Ya. Simeon dpir Lehac’i. Qui est-il? // Revue des Йtudes Armйniennes. Nouvelle serie. 1977. — T. 12. P. 347-364.

[31] Dachkevytch Ya. The second voyage de Simйon de Pologne et Orient et les questions relatives a l’йtude ultйrieure de son hйritage littйraire // Revue des Йtudes Armйniennes. Nouvelle serie. 1978-1979. — T. 13. P. 354-360.

[32] Дашкевич Ярослав. Вірменія і Україна. — Львів—Нью-Йорк, 2001. — С. 336-360, 723, 724.

Комментирование запрещено